Проходь, мій друже, будем говорити,
Пів осені і навіть до весни,
Ти знаєш, чим ще серце зачепити,
Я знаю, ти прикриєш зі спини.
Чи може блуд, чи ми такі дорослі?
Роками йдем й не можемо дійти,
І якщо знову через тьму, наосліп,
Тебе бажаю(віриш?) віднайти.
Не залишай, не зраджуй, милий друже,
Хай сипить сіль на рани цілий світ,
А ми знайдем, помірявши калюжі,
Наш щастя дивний небо й сонцецвіт.
Ми зможем все, але якщо й не зможем?
Для чого все, коли є дім і друг?
На подорож в дитинство це так схоже,
І не лякає та пітьма навкруг...
І може знов мовчання туги в серці,
Та я прийду, забувши справи всі,
Я знаю чисте й мелодійне скерцо,
Де ділим світ у вранішній росі.
Я знаю, дружба - клопітлива справа,
Де не відплатять грішми чи майном,
Та поки, друг, йдеш через терни й трави,
Я впораюсь із сивим полином.
