Незлічити всіх поетів в цьому світі,
Незлічити всіх творців в ефірі,
Кожен з них принімає свою віру
просуває свою тему,
Прагне внести правду в довбану систему.
пише повні тексти або-демо
робить з слів лабіринти-теореми.
нелише політика голову турбує,
в кожному із них серце в грудях б'є,
Не минуло і душевне почуття,
Кому добре, кому зле.
фарбує фарбами життя.
Мистецтво
родить затекстовані поеми
Без бруду, фальші, мізком воруши.
не заривай талант свій в землю
щасливий свій квиток зірви.
можливо,
чиїсь слова я повтряю
та проте інших слів вибачте, не знаю.
Адже так говорить моє серце
Чувши у собі біль і герць,
звуки біту в власних текстах,
Алеж кохають усім серцем. =
Я читаю перші ці рядки,
Безліч чути: «Ми одні,
все паршиво навкруги
щастя пролітає повз твій дім
хочеш щастя двері відчини.
Життя спочетку не легке,
Пора про щось реальне написати.
на добу тисячі жертв,
Війни, та терор за штурвалом розплата.
вбивають за гроші чи за славу ... »
та ви маєте рацію,
Можна писати при кожному ударі,
при кожній деградації
Вибуху, пожежі, урагані,
при пдніманні й падінні нації.
не важливо хто за цим стоїть,
люди чи стихійний вітер,
за ришіткою тамують злість
та жертв уже не повернути.
І карають винних,
Помста ворогів нових у душах родить,
Так беруть початок нов`і війни,
Помирають не тисячі, а мільйони,
ЗМІ розпалює в Українських жителях злобу,
Нема надії!!!, залишаєтся молитись Богу ...
Світ занурився в холод насилля,
І людина виснажений від безсилля,
Шукає відповіді, в чому ж порятунок?
Він чує пісню, А що там? Веселощі?
Там звучить голос, що віщає правду,
Про те, що всі люди піддалися обману,
Що винна наша система,
Жах, сум'ятті, де вихід із полону?
І не знайшовши прямої відповіді,
Не вибирає позицію світла,
Він починає мстити всім жорстоко,
Ось де йому не самотньо ...
Адже примикає до лав «правих» воїнів,
Чистячих світ від «недостойних» ...
Все! Що ж далі? Знову насилують?
Вже не зрозуміло, за що вони мстилися!
А смерть продовжує охоплювати долі ...
Ні вже, звільніть, давайте не будемо!
У світі залишилося ще місце Людям,
Здатним любити ...
Я повертаюся, до розпочатої теми,
Навіщо ж писати вірші про кохання?
Щоб ті люди, ослаблі у вірі,
Могли лише по-новому все відчути.
Кожен адже відчував щось таке,
Навіть взаємність тут не причому,
Почуття, вирощене матері словом,
Дане нам вже з молоком.
Хай люди люблять, сподіваються, вірять
Життя стане краще, коли людина
Раптом усвідомлює причетність до системи,
В якій він любить і кимось зігрітий! ..
ID:
504102
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 09.06.2014 10:37:55
© дата внесення змiн: 09.06.2014 10:37:55
автор: Капітошкове серце
Вкажіть причину вашої скарги
|
