Марії Цимбалюк
Сто днів жило́ в мені чуття,
Яке плекалося, мов мрія.
Укрило серце майбуттям,
Та я дарма його леліяв.
Дарма! Ти бу́ла тим вогнем,
Приборкати що не під силу.
І він щоразу, з кожним днем
Здававсь моєму серцю милим.
Здававсь… . О, Господи, боронь
Згоріти з полум’я кохання!
Якби ж твоїм чуттям вогонь
Дозволив мирнеє повстання –
Ми слухали би низки слів,
Оточені чуттям взаємним… .
Та лиш тепер, за сотню днів
Прийшла пора для нас, напевно,
Сказати вголос: “Прощавай!”
Пробач атракції сердечні .
У них я не знайшов би рай,
Як скресла б крига наших течій.
Тому-то й в морі кораблі
Вітри, так як і нас, розносять.
В моїх очах твої вогні,
Твоє розкішнеє волосся…
Зникає мовчки… . Хай іде,
Хай серце розіб’є́ на друзки!
Мені набридло із ідей
Робити шлях по сте́жкам ву́зьким.
Бувай щасливою, мій світ!
Якщо перед тобою винен –
Забудь сто днів на сотню літ,
А в них, дивись, і щастя плине.
З почуттями завжди складно прощатися, але саме почуття надихають на такі чудові твори, знаходячи певним чином свій вихід...
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ось Ви завжди здатні побачити суть, чи то мотиви, передумови написання Дуже влучно зауважено і я дякую за ці слова!!! Таки, напевно, прощання на це і надихало!
Сумно, щемно... як завжди, коли прощаєшся.
Але я рада, що Ви повернулись в наші ряди, так що нема худа без добра.
З поверненням!
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пані Світлано! Приємно читати Ваші коментарі і усвідомлювати, що люди розуміють цю лірику та здатні ділити почуття поета!!! Дякую за цю підтримку
Чудово, Олеже! Такі почуття, такий вибух емоцій. Щасликий, хто любить...
А кінцівки хотілось би трагедійнішої... Експресія вірша від того би виграла!
Забудь сто днів на сотню літ,
А в них, дивись, і щастя плине.
А я...(треба щось про себе, потилежне, в інший бік...) ПодумайЮ друже!
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Олексо!!! Приємно, що Ви побачили експресію вірша, я й сам на сподівався на такий великий вибух. Напевно, кінцівка могла би бути і трагічніша, але якось так хотілося самого прощання короткого! Дякую, я ще подумаю