Вже за опівніч вдарив вечір і сила всіх думок
Звалилася лиш Їй одній на плечі і стогін душ замовк
Тих що казали речі божевільні, що так боліли всерединні
Вони кричали, мучились і були винні
Бо не любили до кінця так само як оця
Що втратила усе в одну хвилину
Кохання вірного краплину з якого жила і цвіла
Якби ж їй доля ще дала останній шанс, бодай одну хвилину
Але ж вона тендітна, чиста і не винна…
Пустих бульварів тіні її гріли, шептали ангели у снах
Сумні ноктюрни без надії, звучав мінор і серце розривав ій час.
І біль очей її ніхто не бачив, хоча йому немає певне меж
Тут ненароком хтось бекар поставив й немає тих хто перепише знов дієз
Й тепла тих рук, що можуть обійняти і холод ночі зупинити
Нажаль уже немає поряд, залишилося просто далі жити.
Усе б вона віддала у житті за ніжну фразу з уст його почуту
Тебе одну кохаю й ніколи не залишу, тебе навік триматиму за руку.
І де ж ті хто сказав що час лікує, що позбавляє він від болю
Вони замовкнуть як і ті холодні ночі
Залишиться лише вона на самоті і розмовлятиме із тишиною.
