Ти цілуєш мене, муркотиш, ніби котик,
ніби місяць не спав, а чекав на мій дотик.
Я ж, як Мавка із лісу, розтану в обіймах,
бо стомилась як бабця в виснажливих війнах.
Ти цілуй гаряче, я на тебе чекала,
хоч ні словом, ні подихом не дорікала.
Ти кружляв ніби сокіл, пірнав в небезпеку,
то був поруч, як тінь, а то зовсім далеко.
Я дивилась у розпачі як серед літа,
вдалечінь улетів, щось промовив сердито.
Забувала тебе, або чесно вмовляла,
до серцевої рани я лід прикладала.
А теперь, що робити, здіймається вітер,
він руйнує паркан із засмучених літер.
Усміхаюсь тобі: поцілунки ковтаю,
Я кохаю тебе. За тобою рушаю...
Христос Воскрес! 
