Поверни мені мене. А хоч колишнюю.
А хоч залишеною сам на сам з лихою тишею.
Можливо наївною, але мінімально грішною,
З душею кольору постелі твого ліжка...
Поверни мені мене. А хоч торішнюю.
Тоді сни, здавалось, завжди були віщими.
Тоді, віриш, для мене нікого за тебе ріднішого
Не було.
Усе ж повінь краще засухи на вустах.
Поверни мені мене у моїх віршах -
Хоч вони сформовані з слів, що не любить азбука -
Від мене тодішньої лишилась хоча б назва.
Зміцни мене правдою. Зціли мене ніжністю.
Збуди мене іншою - такою, як ти знайшов...
На перехресті моїх гріхів із вічністю
Завжди виднітиметься темно-червоний шов...
Бомбезно 
