Чоловіки теж люди.
З такою ж червоною бомбою в грудях,
Що зветься серцем.
Воно теж б ється і
Теж болить.
А я на мить,
Колись,
Подумала,
Що всі вони ідентичні,
Холодні і прозаїчні -
Не поетичні...
Хоча про одного з них
Усі мої вірші...
На щастя, я помилялася.
Чоловіки теж вразливі,
Теж люблять сонце та зливи,
Їх щоки так само ріже вітер,
І іноді, вони сідають на край Місяця
І хочуть грітися,
Мов ті діти,
Мріями.
Чоловіки теж люди.
Прекрасні й прокляті,
Як в Фіцджеральда.
З своєю істиною і правдою,
З своїми дивностями звичайними,
Із неймовірними очами,
Які ніколи не плачуть,
Але все бачать.
Прагнучі увесь час свободи...
Я триматиму тебе за руку,
Та тільки з турботи:
Чоловіки - люди,
А не власність,
Любов у тому,
Аби вчасно
Це зрозуміти...
Головне розуміти, що не всі однакові 
дуже гарно
