Як дивовижно швидко всі ми звикли
До тих страхіть, які здавались нещодавно нам
Принадами тубільних деспотій з далекого, лише у телевізорі існуючого світу,
У той час як ми марно хизувалися ім’ям
Цивілізованої нібито держави… Тепер ми в Африці,
У Сомалі чи то в Судані – назва неважлива
Ми звикли, що заручників захоплюють в полон,
Що кровожерливий царьок нової жертви вимагає хтиво,
Що звірячі закони зграї то єдиний став закон.
Ми звикли – ескадрони смерті нишпорять не десь там в Чилі,
А це на наших вулицях у хижаків відкрито полювання на людей.
І вовкулаки у погонах геть від крові очманіли
Перед господарем своїм змагаються, хто кращий з них лакей.
Ми звикли, що тортури й катування
Вже стали часткою буденного життя,
І вкотре в наших визвольних змаганнях
Ми перед вибором – буття чи небуття.
Та хай ми звикли чути вибухи гранати,
Хай звичним став на присмак сльозогінний газ,
Готові знову ми цей шлях обрати
Готові ми піти під кулі та за грати
Нас можна знищити, та тільки не зламати
І жодній силі не здолати нас!
