Його ми знали у смушковій шапці
Підстаркуватим, зморщеним старим,
Який у хаті у домашніх капцях
Пускав із люльки тютюновий дим.
Гадали що відлюдником самотнім
Жінок цурався, голосних забав,
І вірші там писав, було їх сотні,
Чи, може, тисячі він їх надбав...
Насправді — не гуртом ішов на продаж,
Тарас думки майстерно римував,
Носив, як франт, він новомодню одіж,
І безліч куштував заморських страв...
Чому ж його нам дідом подавали,
Якщо поет помер у сорок сім?..
Портретами завішували зали,
Байдужість прививаючи усім.
І ось у двісті років повернувся
До нас він не вусатим дідусем,
А чоловіком в молодецькім дусі,
Та в серці розбудив солодкий щем.
Патарочко, портрет такОго гарненького Тараса мені одна мамочка колись привозила зі Львова!!!!!!!! Вся школа задивлялась на нього..... Стільки років пройшло, а я все уявляю, як вона його з купою чемоданів зберігала, щоб не нашкодити.....
Дивлячись на той портрет, не можна було сумніватись, що жінки закохувались......
А у нас повсюди Шевченко - дідусь....
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зробили з нього чучало, щоб люд менше цікавився його творчістю, але... Українців важко обвести навколо пальця!!!
Так здорово! Гарна присвята пророкові до його Ювілею! 
