Лише безсонниця - подруга
Приходить, як собі захоче.
Вже й північ. Вже й година друга...
Світає... Голуб за вікном вуркоче.
Ми мовчимо собі із нею,
Про те, що в кожної болить.
Вона - про зрадника Морфея,
Який давно не нею снить.
Я теж ні слова не говорю,
У неї - клопоти свої.
Навіщо знати їй, що зорі
У чужині такі чужі.
Давно зріднилися ми з нею.
Я, навіть, каву їй роблю.
Вона - потужить за Морфеєм,
А я - за вишнею в саду...
Кудись щораз виходить зранку
Від кави й спогадів хмільна.
Не проводжаю коліжанку,
Вночі повернеться вона...
