Кожна розмова цих ненормальних, істеричних, капризних, таких різних людей закінчувалась голосними сварками, образливими криками, нервовими сіпаннями, колючими словами в сторону один одного. Вона била посуду, ревіла, тупотіла ногами, наче мала дитина, а він зціпивши зуби, давив у собі палючу ненависть та стискав кулаки, які потім були розбиті об стіну на кухні. Вона збирала речі у валізу, далі плакала, клялася поїхати далеко на південь, а він мужньо стояв і дивився, ковтаючи злість й поглинаючи дрейфи свого характеру, яка ж вона шалена та божевільна. Історія їх стосунків не мала жодного змісту, сенсу для існування, але завжди повторювалась: періодично, але чітко по графіку. Вона щоразу виводила з ладу всі його механізми, звела нанівець його логіку і довела до крайнощів мозок. Він обожнював кожен вигин її тіла, кожну рису лукавого характеру, кожне пасмо неслухняного волосся і глибину очей. Вона любила цитувати йому свої улюблені вірші, вкладаючи в слова всю манірність, пряність гірчичної душі, а він, нічого не тямивши у поезії, шаленів від її солодкого голосу. Вона любила його західною ніжністю, подарувала свою непорочність, щоразу продавалась у рабство. Він цінував, заповнював емоціями тріщини соєвого серця, вівся на спаринги своєї дивакуватої коханої. Вони вперто боролись із своїми почуттями, давили їх, закопували, замикали й ховали ключ. Але політкоректна ненависть породжує справжню любов: вона сотні разів йшла від нього й тисячі поверталась. Вони в епіцентрі торнадо (завжди крики, сварки, ненависть в очах), але затискаючи волосся між пальцями й переплітаючись язиками, вони плавно переходили на цивілізований двобій у ліжку…
