|
Тарасик дуже любить вихідні дні. Вранці Татусь та Матуся п’ють каву, а він уплітає смачний сніданок, тоді тато каже:
– То що? Йдемо сьогодні на прогулянку? – і весело підморгує Тарасикові.
– Ура! – кричить малюк не тямлячись від щастя й захвату. Бо прогулянка це – так весело й цікаво.
– Гаразд, – каже мама, – піду підготую все для прогулянки.
А тоді вони втрьох за будь якої погоди йдуть гуляти. І зовсім не важливо куди саме. Чи до озера, чи до парку, де так багато всіляких атракціонів, гойдалок, каруселей, батутів, гірок, ігрових майданчиків. А ще смачного морозива, солодкої вати, та найголовніше для Тарасика – катання на Поні. Ці маленькі конячки так подобаються малому. Сидячи верхи хлопчик уявляє себе лицарем на коні. А ще Поні дуже лагідні та милі, Тарасик весь час просить татуся купити йому цього коника, щоб мати друга у себе вдома і завжди гратися з ним. Але тато у відповідь тільки хитає головою і каже:
- Поні, синку, не іграшка це – жива істота. За ним треба дуже добре доглядати, годувати, прибирати. Та й жити Поні не може в квартирі, бо йому потрібне свіже повітря, простір, травичка. Інакше він просто захворіє. Та й коштує дорого мабуть.
Тарасик звичайно засмучується, розуміє, та все одно мріє про Поні.
Сьогодні субота, отже всі дружно поснідавши, одяглися і вирушили до парку. Дорогою Тарасик аж підстрибує від нетерплячки, так йому хочеться чим швидше дістатися до Поні. Надворі сонячно й тепло, у парку весело та гамірно. Тарасик вже покатався на усіх каруселях, пострибав трохи на батуті, навіть морозивом поласував. Отже тепер бігом на доріжку де катає діток на Поні добрий та кумедний дядечко Клоун. Але що це? Де Поні? На доріжці сьогодні тихо та пусто, лише сумний дядечко Клоун самотньо сидить на лавочці під деревом. Тарасик підійшов до нього і поторсав його за рукав:
– Дядечку Клоун, а де Поні?
– Захворів наш Поні, сумно відказав той, – лікаря викликали, а він сказав, що кілька днів не можна Поні турбувати.
– А чи можна прийти провідати Поні, принести йому гостинців? – запитав хлопчик, бо він згадав, як колись захворіла Бабуся, і вони з Мамою ходили її навідати. Тоді Мама купила фрукти, печиво та йогурт – гостинці для Бабусі.
– Гадаю, що завтра можна буде прийти, – відказав дядечко Клоун.
– А які гостинці можна принести для Поні? – поцікавився Тато.
– Поні люблять солодку моркву, капустяні листочки, бурячок, шматочки яблук та хліба, – порадив Клоун.
– А цукерки й печиво можна? – з надією спитав Тарасик.
– Ні хлопчику для Поні солодощі шкідливі. Правда іноді ми даємо їм кубики цукру.
– Зрозуміло, – сказав малий.
Дорогою до дому Тарасик довго думав над тим, що виявляється не так просто все, як він собі уявляв. За Поні й справді потрібно старанно доглядати, знати чим можна, а чим ні годувати, і ще багато усілякого різного.
– Я думав Татку, що солодощі найсмачніші гостинці, а виявляється, що для Поні вони не корисні.
– Солодощі синочку, смачні для людей, та й то треба міру знати, багато їх не їсти, бо й людям шкодить не лише Поні.
– Я пам’ятаю, – тихо сказав малий, бо якось одного разу теж переїв цукерок і в нього дуже болів животик.
– Завтра ми понесемо Поні корисні гостинці, – пообіцяла Тарасикові Мама.
Наступного дня хлопчик не міг дочекатися часу, коли вони з Мамою підуть до парку, бо так хотілося провідати улюбленого Поні. Набравши смачних та корисних гостинців Мама з Тарасиком вирушили до парку. Там працівники їм підказали куди йти далі і незабаром хлопчик стояв перед загородою, де жили різні тваринки. Були тут і кролики, і дикий кабанчик, і гарні птахи павичі. Тарасик відразу побачив недалечко Поні. Було їх аж троє. чорний, білий і рудий з білими плямками. Саме до нього і прийшов сьогодні хлопчик. Мама вийняла гостинці з торбинки. Дала Тарасикові морквину, а він простягнув її через огорожу. Білий Поні взяв з маминих рук капустяний листочок, чорний теж потягнувся за капусткою, а руденький підійшов до хлопчика за морквою. Глянув на Тарасика своїми великими і сумними очима, ніби питав чи можна. Хлопчик прошепотів йому:
– Бери, пригощайся, і видужуй скоріше, я за тобою так сумую.
Поні обережно взяв з рук хлопчика морквинку і кілька разів махнув головою, ніби подякував за гостинці. Підійшов дядечко Клоун, зняв свого картатого капелюха, і сказав:
– В тебе добре й небайдуже серденько, спасибі тобі від мене і від Поні за те, що прийшов, провідав, і за гостинці спасибі. Приходь наступних вихідних, Поні вже одужає і буде розважати малечу. І тебе залюбки покатає.
ID:
472448
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.01.2014 12:07:10
© дата внесення змiн: 24.11.2014 09:46:01
автор: Ніжність - Віталія Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|