Новый год зажигает нам свечи,
И гирлянды мерцают вдали,
Ну же доченька сядем у елки,
Встретим вмести мы эти часы.
Встретим звоном хрустальных бокалов,
Звонким смехом и криком ура,
И хлопушки взорвем без предлогов,
Насмеемся с тобой до утра.
Ну, а утром, когда ты устанешь,
Я в кроватку тебя уложу,
А сама подойду я к иконке,
И молитву свою прошепчу:
«Что ты, Боженько, так меня мучишь,
Не имею покоя совсем,
Видно Ты меня вовсе не любишь,
Одиночества даришь мне плен.
Я в плену этом очень устала,
Измоталась душонка моя,
И как будто любовь повстречала,
Только занята ею она.
Вот и снова на сердце зарубка,
С каждым разом черствее душа,
А ведь была когда-то, голубка,
Я душою совсем молода.
Я любовью своей наигралась,
Утомилась, пошли мне покой,
Что б душа моя больше не шлялась,
Между небом Твоим и землей.
Даруй Боже мне теплые руки,
И надежный проверенный тыл,
Чтобы другом он был бы мне лучшим,
И чтоб доцю мою он любил.
Я устала, мой праведный Боже,
Не хочу я чужого, поверь,
Только сердце мое словно в стуже,
Без любви каменеет теперь.
Ну, пошли мне хоть капельку ласки,
Умоляю, мой Боже, прости,
Не хочу я иметь больше страсти,
Я хочу просто чистой любви…»
И закапали слезы с ресницы,
Омывая вновь созданный день,
А вдали поднимались зарницы,
Новый год постучался к ней в дверь.
гарно, із вірою напередодні Нового року у прийдешні зміни, яких героїня так сильно прагне.
Сергій Ранковий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Олександре.
Так, віра така потрібна нам усім. Тільки віра дає нам сили змінити своє життя.
Суспільство пропагандує життя без правил, стираючи межі між правильним і не правильним. Але це омана, це невидимі сітки у які потрапляє наша душа. Правила, це не клітка, ні! Це поручні на мосту, який протягнутий над прірвою. Вони захищають нас, аби ми не впали у провалля, йдучи мостом нашого життя. І той хто відмовляється від правил, так, летить, згоден, але летить він у прірву...
Тож тримайтесь за правила, друже, і почувайтесь себе більш впевнено і захищенно на вашому життевому шляху.
гарно написав! Як часто в житті таке трапляється ....
Сергій Ранковий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Любавушка.
І справді, останнім часом все частіше і частіше.
Нам усім конче потрібна любов, особливо жінкам, бо без неї вони всихають.
І так вже трапляється інколи, що після довгої самотності, жінка просто не може втриматись від спокуси відкусити хоч би маленький шматочок чужого щасття. Не тому, що вона хоче розвалити чиєсь життя, ні, просто їй потрібна любов, тепло. Хоть трішички.
В середені, у душі вона жалкує про те, що бере чуже, але та мить любові яку вона вкрала підтримує її, рятуючи від самотньої смерті.
Так вже сталося у її житті. Тож маємо і для неї розуміння, прощення і любов. Щоб вона не почувалася приреченною, а прагнула змін на краще. Допоможи їй Боже.
Дякую, друже.