Колись давно
осінніми стежками
ми в школу йшли. І нам було тоді
сімнадцять років.Сонцю,що над нами
сімнадцять років -
небу і землі.
Нам так хотілось
жити і любити.
Пожовкле листя падало до ніг.
Ми відкривали разом таємниці,
що світ тільки
для нас обох беріг.
Ми були вільні,
ми були щасливі.
Іще не знали тягару буття.
Ми відчували в собі стільки сили,
закохані
безтямно у життя.
Колись не стане
листу під ногами.
Пройдуть роки… Але буде й тоді
сімнадцять років сонцю, що над нами.
Сімнадцять років -
небу і землі
(1983)
Краса і зваба, Місяць, роздоріжжя,
Стрибок - до неба, й стільки ж - до землі;
Сумління - пошепки, а зваба - ніжно-ніжно...
Вже зірван еротичний запобіжник...
Сімнадцять років - Фебу й ТрівімІ.
На добраніч, пані Наталю!
гостя відповів на коментар 8 КороЛев, 26.08.2016 - 21:43
ех,як далеко ж Ви забрались,Herr Veliborr скажу Вам по секрету(надіюсь,ніхто не почує )вірш написаний кілька десятків років тому,ще тоді,коли я закінчувала середню школу і жила в країні ліліпутів... Щиро дякую ВАМ!
8 КороЛев відповів на коментар гостя, 28.08.2016 - 04:37
Ліліпутія?..це десь біля Буковеля?.. Бутусов_Триллипут
Гарнющої Вам неділі, Зірко!
Класно! Зовсім не в твоєму стилі! Отже, ти можеш писати по-різному! Як це я пропустила?
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ні..не можу писати по-різному... цьому віршику-тридцять років...я його написала..коли мені було 17...це мій перший віршик..що я виставила...тоді-могла..а зараз-ні