Колись давно осінніми стежками
Ми в школу йшли. І нам було тоді
Сімнадцять років. Сонцю, що над нами
Сімнадцять років - небу і землі.
Нам так хотілось жити і любити,
Пожовкле листя падало до ніг.
Ми відкривали разом таємниці,
Що світ тільки для нас обох беріг.
Ми були вільні, ми були щасливі,
Ми ще не знали тягаря буття.
Ми відчували в собі стільки сили,
Закохані безтямно у життя.
Колись не стане листя під ногами,
Пройдуть роки… Але буде й тоді
Сімнадцять років сонцю, що над нами,
Сімнадцять років - небу і землі...
Краса і зваба, Місяць, роздоріжжя,
Стрибок - до неба, й стільки ж - до землі;
Сумління - пошепки, а зваба - ніжно-ніжно...
Вже зірван еротичний запобіжник...
Сімнадцять років - Фебу й ТрівімІ.
На добраніч, пані Наталю!
гостя відповів на коментар 8 КороЛев, 26.08.2016 - 21:43
ех,як далеко ж Ви забрались,Herr Veliborr скажу Вам по секрету(надіюсь,ніхто не почує )вірш написаний кілька десятків років тому,ще тоді,коли я закінчувала середню школу і жила в країні ліліпутів... Щиро дякую ВАМ!
8 КороЛев відповів на коментар гостя, 28.08.2016 - 04:37
Ліліпутія?..це десь біля Буковеля?.. Бутусов_Триллипут
Гарнющої Вам неділі, Зірко!
Класно! Зовсім не в твоєму стилі! Отже, ти можеш писати по-різному! Як це я пропустила?
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ні..не можу писати по-різному... цьому віршику-тридцять років...я його написала..коли мені було 17...це мій перший віршик..що я виставила...тоді-могла..а зараз-ні
скажу Вам по секрету(надіюсь,ніхто не почує 
)вірш написаний кілька десятків років тому,ще тоді,коли я закінчувала середню школу і жила в країні ліліпутів... 
Щиро дякую ВАМ! 
цьому віршику-тридцять років...я його написала..коли мені було 17...це мій перший віршик..що я виставила...тоді-могла..а зараз-ні 
)))))))))
Бутусов_Триллипут 
