Дивлюсь на твоє світле волосся.
Немов в серпні пшениці колосся,
Ловлю себе на думці чи це насправді чи мені здалося.
Дивлюсь сьогодні і вчора,
на твої фото я знову,
Зранку відкривши очі зустрічаю я зимову пору.
По новій граю в зустрічі гру,
Віддати перевагу настрою злу чи добру,
Під кінець дня напівживе тіло я волочу у свою нору.
Посмішкою твоєю я марю,
Теплом твого тіла, Наталю,
Хвилиною зустрічі коли вже обніму тебе за талію я.
Дзвінки «доброго ранку» і «на добраніч»,
Чекаю, як казку від бабусі я на ніч,
Пролітає швидко експресс життя, немов стою обабіч.
На наше життя дивлюся,
В тепло твоїх слів горнуся,
коли приходять твої листи радію коли в них я вчитуюся.
Схилюся над сонним твоїм обличчям,
І на календарі півріччя,
Не плач моя Пенелопа, вернусь як Одіссей із потойбіччя.
Дорога мене кличе,
ще трішки, і все закінчиться,
при зустрічі нашій зникнуть всі зайві думки і протиріччя.
Вогник в серці досі іскриться,
і скоро все знов загориться,
не поспішати жити далі нам треба, і нарешті зупиниться.
