Ходить гарбуз по городу...
Чує хтось там колобродить.
Ще й не втямив, а Капуста:
- Щось нас, Пане, тут загусто
Не вміщається й бадилля
Гулі-гулі...гиля-гиля..
А проте, мені й не дивно,
Бо не я отут царівна.
Насадили б помаранчі,
ЗасіЯло б все на дачі.
Наробили б ямочок,
Наскидали б кісточок,
Все одно вони гіркі
І не схожі на зірки.
А для редьки та цибулі,
Щоб не пахло, - їм по дулі.
Гайда-гайда...гулі-гулі...
Замість гнуть над ними спини
Посадили б тут малини
На смачний солодкий джем
Щоб намазати ножем.
Не чіпала б тільки моркви...
Хоч багато з ньов мороки,
Та солодка ж..! Чмоки –чмоки...
А тебе, пузатий Пане,
Я таки колись дістану -
Щоб не вештавсь по городі
Заліплю віршем по морді.
...................
Осінню з городу
Примандрують миші
До тепла, бо холод -
Ні святим, ні грішним.
А капусту зквасять...
Ось такі от вірші.
......................
Всі овочі – натуральні ,
хто з городу, хто зі спальні...
штучна тільки морква
Цьома - цьома... Чмока - чмока...
Мораль:
Уж не лучше ли всех аллегорий
Для пометки своих територий,
Вместо сладко-пенистой отравы,
Бить реально, сказав – вы неправы.
А то как то так: Всем - слава, а мне – почет.
И еще...
Нічого так не збиває читача з пантелику як чиясь конкретика
випущена парою конкретним особам.
Але ж бузину їсти не обовязково. А прихвалювати – тим більше.
Інша справа - гарбузова каша. І смачна, і поживна, і ще й задарма.
