Осінь у вересні - немов грайливе, непосидюче дівчисько! То плаче за літечком,поливаючи землю дрібними дощами,то бігає, скаче - розганяє у вирій птахи, то розфарбовує теплими днями листячко, у неймовірні осінні кольори.
У жовтні ж осінь - немов наречена - одягає калиновий вінок із кольоровими стрічками:жовтими,червоними,салатовими,помаранчевими і йде:горда ,самодостатня,вродлива - вклоняється всім і запрошує на свої покровини.
Про осінь у листопаді кажуть -"Похмура,сумна - ніби вдова".Та це не так!
Листопадова осінь - це мати! Трішки втомлена і зажурена - виглядає у вікно дітей і онуків, накинувши на плечі свій туманковий шарф.І нехай тільки скрипне хвіртка - посміхнеться мати, засяє світлом любові,заметушиться ,накриваючи на стіл,і зігріватиме своїм безмежним материнським теплом і дітей і онуків.
І осінь посміхнеться ...Стрінеться вона із зимою- сестрицею,погомонять про своє...Одягне осінь білі шати - подаровані зимою - і полине вслід за літечком дарувати свою осінню красу на інший бік землі .
