Зжовтіла й зношена
доріжка вдаль
по тілу осені –
вітрів вуаль
у рухах міниться
під спів пера
у небі клиниться
«пора», «пора»…
за пізнє золото -
ключі в Едем
за поле сполоте -
мідЯний щем
а за кармінами -
огонь шипшин
і час хвилинами
з непевних стін
злегка юродствує:
вертепна гра -
внизу сполохана
легка жура
поверху мружиться
і сіє гріх -
затертий, зношений
спізнілий сміх.