10.10.2013* 22:00
Блок "ПСИХОГЕННИЙ КОЛАПС"
Полегшення не відбулося після цього спілкування з Маестро/Чаклуном - йшли телепатичні розмови зі мною і візаві хто тільки не був - мій брат Валентин та В. Дорошенко, представники Будинку вчених та якісь екстрасенси, шквал явно навіжених ідей та високопарні переконання у виключності моєї особи. І, нарешті, все це вибухнуло Психогенним колапсом.
Ночував у Сергія Литвинова дома. Спати можна було на підлозі, бо у нього була однокімнатна квартира у перекошеному будинку біля Повітрянофлотського мосту. Товстий матрац і свіжі простирадла - що можна було бажати кращого? Особливо, якщо врахувати мій досвід спання на підлозі на кухні в сімейній квартирі.
До нього я придибав в стані повного розносу. Їли на кухні суху рибу та ковбасу. При цьому Голос мені наказував як чистити рибу та інше, щоб роздратувати Сергія. Я ж робив все навпаки. Ми розмовляли на звичні теми по Сенсориці, але я був переконаний, що у квартирі стоїть невидимий Дорошенко та слухає нас. Час від часу він мені давав коментарі до слів Сергія.
Нарешті Сергій поклав мене спати.
Коли я лежав на спині, то на стінці, вільній від картин, а у Сергія було багато картин чоловіка однієї із коханок, який був живописцем, бачив як на цій стіні ледве промальовані плями П'яти Сил, які сперечалися між собою за спілкування зі мною. Якщо відводив очі від стіни та дивився на стелю, то бачив край великої картини, під якою я лежав. І здавалося, що це обрій Києва, на який іде навала Тьми, хоча вона і була невизначено кольорова. Тоді я починав стримувати своєю волею цю навалу і мене переповнювало переконання, що я гарно справляюсь із цим.
Скільки себе пам'ятаю, завжди люблю засинати лежачи на животі. І тоді я нарешті зайняв таку позицію і почав провалюватися у сон. Раптом немов відокремлений від самого себе, зі сторони, я побачив, як Сергій присів біля мене і почав робити маніпуляції над моїми 1-ю та 2-ю чакрами. Відчув/побачив як енергія вливається в них. Але при цьому посміхнувся: "Навіщо він це робить? Адже там і так все переповнене!" - і заснув.
Прокинувся рано, десь біля 5:00. Встав. Тихенько зібрався і вийшов із квартири. Вирішив іти у майстерню пішки.
Вулиці були пусті - окрім мене нікого не було. Асфальт рясно припорошений дрібною крупкою снігу. Я пройшов по лівій стороні Брест-Литовського шосе (тепер це проспект Перемоги) під Повітрянофлотським мостом та почвалав по тротуару, поглядаючи на Будинок Одруження. В голові була пустота - ніхто зі мною не розмовляв телепатично. І раптом я почув реальний голос:
- Ну, хлопче, як справи?
Від несподіванки я закляк: переді мною стояв та п'яно посміхався чоловік років за 40. Сивий, без шапки, в дорогій дубльонці, що була просякнута пахощами горілки. І це в 5 годин ранку! Вона була розчахнута, під нею сліпуче біла сорочка і краватка.
- Адже в нашому житті все повинне бути гарним, погодься зі мною! - продовжив він п'яним голосом, але очі у нього були тверезі, уважні і трохи насмішкуваті. Мені тільки і залишалося, що бездумно кивнути головою. Я не міг зрозуміти звідки він узявся, адже тільки що окрім мене на вулиці взагалі нікого не було!
- Не переживай! Все прийде у норму! Інакше і не може бути! - сказав він і торкнувся мене рукою. Нахилився до мене і я зрозумів, що пари алкоголю ідуть не від нього, а від дубльонки, немов на неї побризкали горілкою.
Я стояв бовдуром. Він посміхнувся і проминув мене. Коли я оговтався і повернувся щоб побачити його, то на вулиці нікого окрім мене не було. Ошелешений я добрів до метро "Політехнічна", в потоці перших пасажирів спустився у метро, доїхав до станції "Берестейська", вийшов на поверхню, пройшов наскрізь парк, пересік рейки залізниці, піднявся сходами до будинку, пройшов до другого парадного, спустився у навпіл підвал, відкрив двері до майстерні, закрив двері і, як з'ясувалося, на три доби.
Що тільки не відбулося за ці три доби!
22:45
