Я сошёл с ума, какое чудо!
И не скажу, что этому не рад,
Оседлаю-ка того верблюда,
И поеду на звёздний закат,
И ничего, никто уже не скажет,
Осужденьям проклятых дорог,
На меня и пальцем не покажет,
И заставить - не заставит упасть с ног,
А я, блуждая по сухим пустыням,
Упаду в сплошное забытьё,
И друзьям моим и птицам, свиньям,
Розкажу, как забыл имя своё,
Всему миру, поведаю однажды,
Что от оков, освободился я,
Чувство утолю, свободы жажды,
И совсем другого, жития,
Ну и пусть в глазах других, я ненормальный,
Я призрак одиночества навек,
В душе моей горит, огонь сакральный,
Что в смутний час покажет - человек!
Життєво-душевні роздуми...бо і, справді, чим більше живеш, тим частіше розчаровуєшся у людях, котрим довіряв та, однаково, є і ті, хто завжди тебе зрозуміє та підтримає.Хай щастить
Фридрих Идельман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мабуть Ви зовсім не зрозуміли, про що йдеться в вірші. В символізмі слова завжди мають приxований сенс. Але я Вас не виню. Розуміти таке не дано кожному зустрічному.