Вдавай, що між нами нічого не було.
Не приходь, не стукай у двері,
не муляй мені у горлі клубком кислих,
зіпсованих слів,
не принось мені шоколаду, ним я не звикла тлумити гнів,
не зривай квітів на чужих квітниках -
все одно стебла твоїми руками тхнуть.
Навіть якщо ховаєш правду в рукав - нитки мовчання мене до неї ведуть.
Не совай у поштову скриньку нудотні вибачення і вірші, які написав не ти.
Найгірше - коли ще досі любиш, зібрати волю в кулак -
але назавжди піти.
Купи собі нарешті один дешевий квиток у якесь забуте Богом місто,
наче в тісну дерев'яну клітку:
загорни у ганчірку свій мотлох - шматок спогадів, щоб поїсти,
потріскане мило і обшарпану зубну щітку.
Нехай тебе тепер сповідає розпуста і алкоголь,
адже ти - не аскет, і тим паче, не лицар.
Жінка, що стоїть у тебе перед очима, безнадійно віддана, мов Ассоль -
чекала не зрадника, а неодмінно принца.
![Кароліна Бундаш: елек[3]ка - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
![Кароліна Бундаш :: елек[3]ка](/upload/poem_all/00427466.jpg)
дякую!
