На пройденому етапі щастя ми завжди шукаємо винних у тому, що кожного разу розлучаємось, розбиваючи одне одному серця, а подекуди і обличчя – хто на що спроможний, кому, на що вистачає виваженості і культури, етики, коменсалізму. Написані розумні слова здаються загидженими тамбурами вагонів, бо все там просто накручене і надумане запаленим мозком автора. Мінімуми наших можливостей і їхні максимальні поділки у бажаному еквіваленті – Бог дав стільки, скільки кожному було потрібно і було б корисно. Хочеш більше? На! Тримай, тільки ж не втрать, не зіпсуй, щоб потім викинути. Ось тобі життя – довге, щасливе, ось тобі радість, ось тобі сонце, ось тобі я – користуйся. Маєш нагоду і вмерти. Хочеш цього? Теж тримай. Воно їсти не просить. Умер та і лежиш собі в могилі – нікому не потрібний на тому світі і тільки сіль проступає на віко – хто там зовні?
Вікна корисні, коли вони відчинені та несуть прохолоду у паркий вагон, затягують тамбур своїм вітерцем перекручуючись із духотою потоками потоків потокості. Гух і вже не тут ти і вже ти під металевими колесами скрипості та постукування, у сонних переливах болю та плачу потягів. Куняємо, не помічаємо тої тяжкості повік і засинаємо. От і все: винних знайдено, винних покарано, винних страчено. Сниться тобі перемигування і підморгування посадок за щирими вікнами електрички; клавіша чотири із знаком крапки з комою та маленьким долариком ось вона знов; сниться море пройдених травинок та тепер по ньому їдуть потягові колеса та накладаються рельси. Зупинка «Станція Абазівка». Вдарило зовсім нерозбірливим голосом з динамо, але ти вже маєш досвід електричкоїздіння і розтлумачуєш з легкістю для себе кожне замучене диктором слівце. Отакий будильник не збудив би когось іншого, та в даному випадку – то вже безумовний рефлекс.
Про що думалось спочатку? От і маємо те, що кожен винен по своєму і в своєму і для кожного іншого те все має різне значення, лише на нотку, проте, інше. Виберемо винних для себе і вб’ємо. Все, далі нічого не буде: ні дописано пізніш, ні за рік, ні за два – сонних вбито, нащо морочитись?
Гарна проза, глибі роздуми! Головне - куди прямує Ваша "електричка"... Не песимізуйте! До зустрічі на сторінках нашого Клубу! Заходьте!
Валіко Коробкадзе відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Песимізм. Часом, по-іншому не виходить. Часом, ми багато втрачаємо і без таких сумних нот ніяк. Електричка прямує впевнено тим курсом, який був визначений для неї, хоча, часом може звернути кудись не туди, бо хтось повернув рельсовий важіль. За коментар моє спасибі, та ж всі за коментарі дякують( Сіро, сухо, сумно, соромно перед собою. Щастячка великого!
Гарна проза, глибі роздуми! Головне - куди прямує Ваша "електричка"... Не песимізуйте! До зустрічі на сторінках нашого Клубу! Заходьте! 
