|
Був теплий літній день на дво́рі,
Десь на гіллячці лазив жук,
І колосилось жито в полі,
У небі, наче плавав, крук.
Він йшов, квітучим рідним краєм,
Там де родився, де живе,
Для нього все це було Раєм,
Він знав, що щастя тут знайде.
На зустріч, ніжною ходою,
З букетом квітів польових,
Ступала босою ногою,
Вона, та, що дарує сміх.
Він зупинився, й більш нічого,
У світі вже не існувало,
І очі ці були для нього,
І плаття вітром розвівалось.
Він просто підійшов до неї,
Так легко взяв її за руку,
І ось вони вже наречені,
Любов заполонила душу.
Цей день вони запам’ятають,
Вона, неначе хмарка біла,
Їх поглядами всі ласкають,
Така ось пара в нас дозріла.
Пройшов цей день, життя настало,
Він думає як далі жити,
Вона з животиком вже стала,
Та тут немає що робити.
Не дочекався щоб підняти,
На руки сина й подивитись,
В його маленькі оченята,
Та не потрібно сильно злитись.
Синочка треба доглядати,
Вдягати треба і кормити,
Держава не дала піднятись,
Йому не дала заробити.
І він бере білет на потяг,
На чужину, в іншу країну,
Там теж лиш копійки нам платять,
Та більше ніж на Україні.
Вона вже не така весела,
Поділась десь квітуча врода,
Багато є таких по селах,
Сидять й чекають тихо вдома.
Могла зі смутку вже померти,
Та син маленький не пускає,
Ось через це і б’ється серце,
А ще, вона його чекає.
А він відірваний від дому,
Останні гроші вже збирає,
Бо не потрібний там нікому,
Лише її все відсилає.
Ось рік пройшов, вже і синочок ходить,
І він уже і сил немає,
На ноги лиш його підводить,
Те, що вона його чекає.
Він марить ними кожну днину,
І коли спить то завжди бачить,
Як вже наступить та хвилина,
Коли нарешті їх побачить.
Коли нарешті обійму́ться,
Вони з коханою щосили.
Один до одного при жмуться,
І будуть разом до могили.
Коли з дверей рідної хати,
До нього побіжить малятко,
І стане ручки простягати,
І вперше криком скаже «Татко».
Для нього це найбільше щастя,
Для цього він так хоче жити,
Як буде все, ще знати дасться,
Не довго ще йому робити.
Ще місяць працювати стало,
До мрії крок лиш зостане́ться,
Та щось здоров’я підкачало,
Весь труд так просто не минеться.
Усі в недосипанні ночі,
Які в роботі за копійку,
Проводив він і вже не в змозі,
Просто поспати хотів хвилинку.
І ось швидка його забрала,
Він все ж до неї додзвонився,
Сказав щоб більше не чекала,
Сказав, що він вже доробився.
Він попросив останнім словом,
Щоб лиш почути голос сина,
І він таки діждавсь одного,
Як «ТАТО» крикнула дитина.
Зв'язок між ними обірвався,
Вона була на Україні,
А він собі десь там поклявся,
Що завжди буде поряд з ними.
Ну ось і серце зупинилось.
Вона душею це відчула,
Але кохання залишилось,
Ось як все доля повернула.
Вона жила, вона страждала,
Ось син дорослий вже й багатий,
Вона такого вже не мала,
Як він, єдиний і останній.
Прийшов той час, вони зустрілись,
У тім квітучім ріднім краї,
Там де гуляли і любились,
Для них це місце стало Раєм.
Їхнє кохання не зів’яне,
Воно неначе те зітхання,
Ось так у нас тут вийшла з вами,
Одна історія КОХАННЯ.
ID:
424115
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 11.05.2013 11:55:03
© дата внесення змiн: 11.05.2013 11:56:54
автор: Янкевич Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
