певно,
ти справді красивий…
за жіночими мірками –
солодкува́то-гі́рклими…
естетичні
дивацтва ж мої
прагнуть невидимої,
невловимої,
особливої,
вільно-плавної –
лінії…
словами – не переда́вано-ї…
звідки вона, і що вона? –
сама не знаю…
але скрізь,
де лиш намітиться-промайне –
її помічаю…
…інколи прозирне
випа́дком
у важких довільних скла́дках
грубого полотна –
вона…
у переливах
бархату-плюшу
асоціацією
затуманить душу –
аж очі вологі за повіки ховати мушу…
торкне увагу
м`якою
полохливою змійкою
у русе́льці струмка –
і безшелесно травами утіка…
непоясне́нну мою
лінію
прокреслить на мить
і
у повітрі загубить
не пійманий зором
стрімкий птах…
а ще вона є,
де вітер хвилями виграє`,
у межі б`є –
у висо́ко-густих житах…
на порі цвітіння
…у готично видовжених
передвечірніх ті́нях…
…у задумливім плині
од верховіть до землі
золотих і багряних листків осінніх…
моя
лінія –
у всіх вербово-березових
«плакучих» гілках,
придорожних в`юнках,
у річкових те́чіях,
лісових плющах –
у всьому,
що спада́є вільно
і безтурботно в`ється…
невагомо-прозоро вита́є-ллється…
…у ве́люнах і серпа́нках,
бинда́х-стрічка́х,
у віконно-розкрилених фіранка́х…
серпневих ранках,
…у шовковисто-пружних
коса́х…
…її
плавні ви́гини –
у котячій грації
польової стежини…
…як це може людина
любити саму лише
невловимо-довершену лінію?.. –
не скажу`, бо не знаю…
проте, скрізь її передчуваю,
і, несподівано уловивши, –
натхненно
яву сю – переживаю…
зізнатися маю:
особливу симпатію
відчуваю,
коли споглядаю,
як одежа твоя
плавно і вільно тебе облягає…
часом
сяйне-війне-прозирне-заграє –
ця,
заледь анемічна,
аристо-кратична,
естетична зваба моя –
вишукано-готична
у силуеті твоєму туманному – лінія…
понадви́слівно! витончена і мила:
ніби підказує,
натякає мені,
уявно дописує,
додає,
домальовує –
ефірно-обті́чні,
невагомо-величні
за плечима твоїми - крила…
до часу прихова-ні
27.04.2013
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так... і Ви, Віточко, умієте їх бачити... тому в намаганні моєму описати їх (лінії ті) словами - упізнаєте їх...
дякую Вам дуже-дуже.. і радію... як... трава коло стежки...
це полотно вищого гатунку! так провести лінію може лише майстер. це дійсно вишукано-аристократично, такі м"які порівняння... ммммммм... влучно, влучно, Валю! естет в мені задоволений! а як художник - аплодую стоячи!!!!!!! браво!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ах, Віточко... нарешті Ви повернулися... думаю, не випадково ми з Вами побачилися якось "випадково"... дуже-дуже зараз важать мені Ваші чесні і щирі - спонтанні! - слова... і почуття...
щодо самої лінії... - намагаючись усі "явища" чимось пояснити, є в мене прозоро-туманне - майже невловиме, тонесеньке таке, нетривке - поясненнячко... у крайньому разі - це хоч якесь пояснення, бо без жодного - складно мені обходитися - звідки та абсолютна лінія у світі нашому?.. отже, у котрогось із Євангелістів описано момент, коли до Ісуса Христа привели жінку, яку "взяли на перелюбі" - за законом - таку жінку слід було забити камінням... але ті, котрі її привели, хотіли, щоб Ісус Христос або порушив "закон отців", або вступив у протиріччя зо своїм Вченням, в основі якого Любов а не жорстокість... Христос сидів на камені і паличкою малював випадкові лінії на піску... і мовчав, поки Йому описували ситуацію... а тоді, одірвавшись на мить від свого заняття, сказав - "...хай першим кине в неї каменя той, хто сам без гріха..." - ну, такого не знайшлося і всі розійшлися поволеньки і жінка та залищилась живою... і Христа ворогам його "підставити" не вдалося... по якомусь часі Христос вдруге відірвав увагу від випадкового малювання свого паличкою тою на піску, спитав жінку (окрім неї нікого вже там не було - всі пішли) - "... то де, жінко, судді твої?" - вона сказала "нема їх, Господи, усі пішли..." - "і ти йди... і не гріши більше..." - сказав Христос...
так от - ті лінії на піску, які Він молював... мабуть, вони не пропали і не зникли, як і все, до чого Він торкався - хай випадково... а - живуть у світі - і, являючи себе інколи і інкому - лінії ті являють Красоту світу сього...
Віточко, я щаслива, що Ви побачили лінії мої... такі вони прекрасні і вишукані... як Ви їх і побачили... це - щастя моє...
Має рацію Віталій,вірші дійсно з глибинною філософією і перечитуєш по декілька разів,та не завджи ,принаймі мені ,усе ясно і зрозуміле,то ж і не смію коментувати.Та найбільш подобається стиль і подання. З повагою!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам за увагу і відвертість щиру, люба пані ranimaja... якщо зацікавитеся чимось із моїх "викладів" (вони мені справді здаються суконно-простими, але я враховую, що слова не передають багато чого з "картинок", які описую...) - я з радістю все прозою дорозкажу... справді - з радістю, бо дуже люблю нюанси віршів моїх "смакувати" - тим паче у товаристві...
Так багато "оксамиту-бархату" (сл.) у "велю"рібрі, що хочеться потонути...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дещо несподівано сентиментальною виявилася реакція Ваша, пане Олексо, на цей позитивно налаштований текст...
не просто передати словами - відчуття, тим паче -"живої лінії", яка невловимо додає формам плавної, граційної красоти... така МОЯ спроба, але - "хай прийдуть інші і зроблять краще"...
а от "велюрі-бр" поруч із оксамитами-
бархатами (у Вас)- дуже і дуже оригінально... справді - знахідка! точніше - дуже вдалий експромт...
СЬОГОДНІ ЦЕЙ ХУДОЖНІЙ ВИТВІР ОБИРАЮ,
З ЧУДОВИМ СОНЦЕ-РАНКОМ ВАС ВІТАЮ!
Я ЩОЙНО ПОВЕРНУЛАСЬ З ЛІСУ -
ТАМ РОЗЦВІЛИ ВЖЕ КВІТИ НА УЗЛІССІ!
ВЕСЕЛИЙ НАСТРІЙ ХОРОВОДИТЬ У ДУШІ -
ЦІКАВО ОПИСАЛИ СВОЄ БАЧЕННЯ В ВІРШІ!
НЕ КОЖНОМУ ДАНО ТАК ОПИСАТИ
І ЛІНІЮ В УСЬОМУ ПОМІЧАТИ
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
пані Олю... радію і дякую Вам за "обрану" Вами "Лінію" мою...
не заради "тщеславія" мого, а... самі побачите - загляньте ж іще і у вчяорашній мій вірш "Люди-алмази"... "заглянути" Вам туди просто треба - бо маю знати про згоду Вашу...)))