Сотворіння борщу я б назвав ворожінням-
щоб листок до листочка, все вчасно і все до ладУ.
Чари сонця й землі усмоктало коріння,
щоб не втратили люди, написане їм на роду.
Із пестливих долонь землелюба трипільця
запліднилася нива зерном україноєства.
І, заливши ріллю сонцекров"ю по вінця,
уродила народом на тисячолітні жнива.
Переможно верталися вої Олега,
вдалині зруйнувавши чужинську ворожість ущент.
І княгиня, подякувавши оберегам,
частувала його оксамито-червоним борщем.
Відряджала Андрія на Січ Бульбашиха,
до борщу покропила сльозами зубець часника.
Підвивала, ридала, молилася зтиха.
Ніби знала вона, що востаннє годує синка.
Манівцями до лісу тривожна Ганнуся,
притискала у хустці ще теплий з борщем казанок.
У пілотці під зіркою не промахнувся-
страву й кров розчинив у долонці кленовий листок.
На Дніпрі, чи на Прип"яті у вишиванці
в котрий раз ще шаткує капусту жіноча рука.
І не зна...
...Што хазяйка задумалась? Ну-ка тащи
ети ваши хохлятские красние щі!
апетитний і повчальний вийшов вірш!!!Браво! 
