Дійові особи: Петро, новий українець.
Наталка, його наречена.
Епоха: двісті років після Котляревського.
Купив собі заводик біля траси:
Приватне підприємство «Більшовик».
І на столі манюнький Карлик Марксик
Борідкою до принтера приник.
Я скоро нову лінію відкрию.
Не бачу я ні ночі, а ні дня.
Звернув би гори, (як не звернуть шию
Налогова, пожежна й рекетня).
А ти прийшла неждано й недоречно,
Кивнула: «Трудоголікам привіт!»
Наталю, я люблю тебе сердечно,
Але ж у мене післязавтра звіт!
П р и с п і в:
Тебе благаю, застебнись,
Поки контракт не підпишу.
І так на мене не дивись,
Я на роботі, і спішу!
Сьогодні ти уся така принадна.
Себе я змусив погляд відірвать.
- Петрусю, погуляймо в парку, ладно?
Там, певно, будуть солов’ї співать…
- А, може… погуляєм в Інтернеті?
Або, візьми з полиці детектив.
Передають дощі по всій планеті.
Пес покачався: жди грози і злив.
Ми тут новий свинарник напитали.
Як хочеш, то поїдемо туди.
А там саме повітря пахне салом.
Прибуток вироста, як із води!
А рівно в два з тобою ми заїдем
На галушки, банани і вергун
В мій ресторан «Веселі людоїди».
А на закуску – кава і кавун.
- Ну не шуткуй, не смійся наді мною.
На серці тяжко від твоїх реклам.
Я хочу заміж, зрозумій, бо хто я:
І не мадмуазель, і не мадам.
І я обняв тебе, мою кицюньку.
Злилися ми у вирі почуттів.
Та на біду, за мить до поцілунку
В моїй кишені пейджер затремтів.
П р и с п і в:
Наталко, люба, застебнись,
Поки контракт не підпишу.
Відкладемо це на колись…
Я на роботі. Я спішу!
Ввімкнув я пейджер. Треба ж подивиться!
І ти пішла, лютіша від змії.
Я знову ухопився за таблиці…
…А за вікном сміялись солов’ї.
Отак не солоно хльобавши,
Наталка к Возному пішла...
До нього почуттів не мавши,
Хоча б увагу там знайшла...
В Петра на старості проснулось
Те, що коханням всі зовуть...
Та вже Наталка не вернулась,
Хоч не щаслива теж, мабуть...
Єдине, що їх ще єднає-
Це в інтернеті соцмережі...
Тож шлють колишнім 'лайк' і смайлик,
Як усим юзерам належить...
Валерій Голуб відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як справжня письменниця, ви дописали логічне закінчення, якого у вірші дійсно не було. І засторогу "трудоголікам". За що вам велике спасибі і поетичний цьом!
.
