Неначе хвилею карибського Гольфстріму,
Пробившись крізь тайфунів незбагненний тиск.
Ти увірвалась в пульсування мої стрімко,
Цілодобово засліпивши Сонця диск.
Я вже не я, ось бачу вихід із тунелю
У павутинні позитивних чарувань.
Воліє серце вистрибнути в тарантелі,
Побігти слідом за тобою в небокрай!
Заполонила ти світанки чорно-білі
Метеликами різнобарвних відчуттів.
Ловлю їх в жмені в площині своїй похилій,
Не наздогнати їх, пізнати – й поготів!
Тобою дихаю у спокої сакральнім,
Живу і не живу в піднесенні легкім.
Вже світить протозірка в завитку спіральнім
І скоро спалахнуть реакції жаркі.
Шалені і сейсмічно небезпечні сили,
Впустили кулю-блискавку в мій тарарам.
Нікчемні сутінки граніту відступили,
Відкривши нариси останніх панорам.
А там – подібна до прибою моря втіха,
Мій теплий вітерець в безодні самоти.
То за собою кличеш, то все надиш стиха,
То в сьомі небеса вплітаєш мій мотив.
Не сплутаю ніколи ритм твоїх підборів,
Бо так спокусливо ступаєш тільки ти!
Пливуть блаженно в горизонти неозорі,
До тебе почуття в проміння красоти…
12:16, 13.11.2010 рік.
