Старенька біла хата край села.
У ній живе,здається, сама старість
а біля неї вишня проросла
із кісточки,що з ягоди зосталась.
У сірих буднях там живе одна
бабуся Ганна,жінка добра і самотня.
Вона,як та хатинонька стара
синів забрала їй війни безодня.
Радіє сонцю, вишеньці своїй ,
це все чим залишилось їй радіти.
В своїй хатині бідній і простій
вже не чекає,що вернуться діти.
Забулося це вже давно,мов сон,
і в неї залишився вічний спомин,
у матерів чиї сини,як дзвін
вмирали,не пізнавши першої любові.
І хто ж тепер їй скаже;''Мамо,
підіть в хатину ляжте віддихніть''.
Це мрії,мрії в голові старечій
тим часом в спогадах минувся і обід.
І за роботу звичну і нелегку
береться жінка, мабуть скоро дощ,
тож треба йти ще дополоти грядку,
бо,як зима прийде, то їсти треба щось.
дуже сподобалось
