безмовно втомлений вечір
я тут
а
ти там у своєму
неспокійному морі на хвилях бурхливих
блукаючи шукаєш берег і вітер
у своїх глибоких вітрилах
який привів би тебе до його володінь
ти лежиш на молюсках і водоростях
шукаєш світла й розради
ти одна і тихо помирає усе
мов на нашому дні океани захлинаються вкотре
кричиш молитвами у небо
але як би я щиро не пробачав твої сповіді
як би ти вірно не гасила зорі у моїх очах
все одно між нами провалля
все одно між нами вулкани
я кавен
випий міцної кави і гаси свічу на підвіконні
засинай одна
за боляче не дякують
справді подумай про це
коли пече
залиш
нехай загоїться
коли вростає
коренем любов
підлий води
залиш до весни дозрівати
коли тобі
є що мені сказати
помовчи бо мовчання
це також розмова
вітер пестить твої коси
якщо хочеш дихати
дихай
лиш випірни з-під важкої води
я знаю
ти умієш плавати
сонцем на поверхні
любов'ю у серці моїм
