З Лубенщини в Черкаси, в щемний дім.
До Ганни Федорівни на гостини.
Й до лицаря на цвинтар.
В тиші грім –
матуся чорну одягла хустину.
Біля могили реквієм звучав…
Печально прочитав «Прости, Василю…»
Кивала мати. А в її очах
бриніли сльози солоно-безсило.
Вона без сина довго прожила.
Промучилась – і плакала, й молилась.
Як відлетіла з рідного села,
десятки літ до каменю тулилась.
Лебідка сива… Думалось мені:
Ваш заповітний образ – життєдайний.
Прощаючись, мовчанням кам’янів.
Передчував, що бачимось востаннє.
На відео Ви й досі, як тоді.
Як важко буть собою й позувати.
Я так багато висловить хотів…
В квартирі експонати…
вічна мати.
Квітень, 1998
Дякую Вам за таке щире шанування поета, він для мене приклад мужності і чесності. Урок його поезії завжди був для моїх студентів уроком - портретом його відданого життя.
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Учням, студентам частенько доношу Василеве Слово, українний дух...
У Вас голос Василя, його авторське виконання є?..
