стотисячний подих. кров, наче чача :
від пульсацій - підкошує ноги невчасно.
мовчала доречно. говорити завчасно :
все одно що розпалювати в собі ворожнечу.
ти криком зупиниш мої поцілунки гарячі...
значущий волі дарунок - щастя у страті.
мене знищено, дивовижні суміші закипають
разом з думками. на мене ще досі чекають.
дивні спогади, заклопотані реальністю мрії.
необхідність градусів, як аксіома тремтіння.
маленькі, навпроти не дуже потрібні, люди.
на фоні життя зустрічаються всюди.
відлуння пальців по клавіатурі о третій ночі.
спати вдень - соромно, не спати ночами - охоче.
висмоктувати останні емоції із грудної клітини,
заради довершеності потенціалом єдиним.
і сказати заперечне, заради розваг до світанку,
а потім, нишком, в іншому світі, тягнутись за склянку...
ти мене не покинеш, мій вир залежності подиву.
я себе не залишу на згадку, і не буду спогадом.
не чекаючи дозволів на самоспалення образів,
приміряю щодня довершеність в сто разів.
виїдена-душевна-закомплексована банальність,
втрати відчуття із музою зв'язку від слова "єдність".
я з нею сиджу та чачу п'ю свою міцну, не запиваю.
вона ж горланить, б'є казенний посуд, склянок вже не має.
ми затягнемо одну пісню на дві продезинфіковані горлянки,
а потім буде соромно за вірш такий. огидний сором зранку.
