І на півдні дощі. Правда тут вони,ніби живиця -
їх чекають давно обезводнені краю вуста,
але сум до душі в одночассі із ними вселився,
як німе полотно, із якого глядить суєта.
Підперезана ніч під будинком стояла до рання,
з-під капузи даху було видко згорбачену тінь.
Наче вирва увіч, дико краплі по ній тарабанять,
а вона від жаху перекинула звичний ослін.
Хоч би вітер який! Набундючене небо, як Всесвіт.
Аж притих океан і наморщив дрібненько чоло.
Чи занадто м"який, щоб вступати з дощами в амреслінг,
чи чекав їх і сам сів спочити під їхнім крилом.
Тут нема, як у нас, ані жовтня, ані листопаду -
все зелене, як гай, і радіє провіщим дощам.
Наче коврик-палас, пере осінь доріжку до саду
і не знає украй веселиться чи плакать душа.
