Промінь б'є немов би списом -
Пролетіло літо красне:
Не прикрив обличчя крисом -
Ой, було то необачне:
Сонце вдарило у очі
І пробило третє око -
Бачу я тепер жіночі
Сірі очі з поволокою,
Сірі очі з золотавим
Сяйвом внутрішнім душі,
З фіолетом, смаком кави,
Стимулює що вірші.
Очі - погляд жарким списом,
Що пробив моє їство,
І я став зеленим тисом,
Тілом я закрив місток
До зеленої заграви
Моєї тихій давнини,
Де колись ми разом грались
У розмаїті ковили;
До моїх долоней серця,
І до моєї суті праць,
Де ми йшли завжди до герцю,
Проминувши швидко гать.
А під нами пропливали
Темна заводь та туман,
Перемог було замало,
На них йшли ми як таран.
Як ударили на сполох,
То упав я в тартари!
І влетів у сірій морок.
І забув що є ще ти!
Раптом погляд - ніби списом
Мене вдарив. Я упав.
Встав. Прикрився таки крисом.
Від чужих твоїх заграв.
Бо тепер чуже є тіло
У тебе, чужа душа...
Бач! В мені щось забринило:
Ти колись була моя.
19.09.1992
К., КВ-1
