Він був її черговою обіцянкою
Однією з тих, котрі вона не виконувала
Вона ж для нього була чимось на кшталт світанку
А можливо навіть неписаними законами
До неї у його житті ніби нічого й не було
І хоч сонце і сходило на горизонтах
Лиш зараз він дізнався яке воно має тепло
і за що його люблять вазони на підвіконнях
Мов цей квітень, засланий квітами і дощами
Вона була непередбачуваною, інколи тихою
Світанком сходила дощовими ночами
І як до всього хорошого
він встиг швидко до неї звикнути
І коли уночі вони сиділи на кухні
П’ючи теплий чай і курячи важкі сигарети
Вона говорила, а він більше слухав
Про те чим вона живе й за що готова померти
Вона говорила про те, що було у неї в думках
І про те, що було у неї в минулому
А під небом десь зорею мигтів літак
І вулиці пахли нічними парфумами
«Знаєш, - казала вона, - весни останнім часом
Були такі холодні-холодні
І, мабуть, я зустріла тебе якраз вчасно
Бо, думаю, справа була не у погоді
Я була як дрейфуючий корабель
Що постійно блукав посеред океану
Аж поки його не прибило до твоїх дверей
Мов до острову святої Єлени чи Анни
І все те, що існує між нас
Це щось більше, ніж ці опівнічні розмови
Це більше, аніж навіть сам час
Більше, ніж вічність чи щось раптове
Це більше, ніж подорожі у нічних поїздах
Ніж мої розповіді і твоє, постійне, мовчання
Більше за завзяття, більше за страх
Я невпевнена, але можливо, це навіть кохання»
І хоч він більше думав, аніж говорив
Він мовив таке, у момент, коли струшував попіл:
«Знаєш, якщо Бог десь чує нас там угорі,
Я хочу щоб ти була поряд, завжди була поряд»
Бо він також замерзав тими веснами
Поки вона не увірвалась у його тихе життя
Не списала його верлібрами та палімпсестами
Поки вона не поділила його на два
І все тепло, що було в цій маленькій квартирі
Він знаходив і без остатку їй віддавав
Вона ж обіцяла, що вже ніколи його не покине
І лиш дим сигарет їх тихо вбивав
І тепер коли минуло ось уже сто років
Він згадує всі ті нічні розмови
Сидячи на кухні і ще на стакані
Все так само збираючи у легенях смоли
Згадуючи її нічні обіцянки
Згадуючи день, коли її раптом не стало
І як він кричав стінам у пустій кімнаті:
Ти ж обіцяла, ти ж обіцяла, ти ж обіцяла…
