«Подайте копійчину вагітній жінці на пиріжок», - жалісливо затягнула брудна жінка циганської зовнішності. «О, я бачу, ви палите, пригостіть цигаркою», - додала вона, перемежовуючи прохання з численними пророцтвами про гроші, кохання та подорожі. Він мовчки встав і пішов геть. Циганка наздогнала його за декілька кроків: «Хоч гривні не пошкодуйте!» Він зупинився і огледів жінку. Незважаючи на довгу «бабусину» спідницю і по-старечому зібране на потилиці волосся, вона виявилась ще зовсім молодою. Її живіт, що ледь випинався з-під довгого, явно чоловічого кожуха, міг зійти на четвертий місяць, але більше був схожим на обвислий жир.
Виникла пауза. Жінка зібралась піти ні з чим, осипавши наостанок юнака прокльонами, коли він нарешті озвався: « Я дам тобі гроші, за умови, що ти витратиш їх на моїх очах». Він показав їй дві купюри з зображенням Лесі Українки, хоча навряд чи Лейла здогадувалась, що то за жінка на них намальована. Її більше хвилювали цифри. Й без того великі чорні очі стали ще більшими від здивування. «Що ти на них купиш?», спитав юнак. Дівчина на мить забула, що майже всі гроші забирає хазяїн, який живе у великому кам’яному будинку й щораз приїжджає на блискучий машині. Лейла уявила, як нарешті купить собі шматок ковбаси й двохлітрову пляшку пива. Потім дівчина згадала про хвору матір і вирішила додати до списку покупок ще й півлітра горілки, аби та не кричала всю ніч від болю, а хропіла собі, заснувши десь у лахміттях.
«Добрий чоловіче, будь ласка, дай мені ці гроші. Дуже тебе прошу. Матері на ліки. Сину пелюшок куплю. На твою честь назву», защебетала циганка, гладячи себе по обмотаному тряпками, аби здавався більшим, животу. Презирливо скривившись, юнак впустив одну з купюр на землю. Циганка нахилилась, аби підійняти її, але вітерець відніс гроші далі, ніж вона могла дістати. Жінка потягнулась і впала навколішки. Проповзла декілька кроків і нарешті вхопила своє багатство. Хлопець засміявся і презирливо сплюнув в бік циганки. «Тварина!» крізь зуби процідив він. А з її очей котилися сльози жалості до себе, і разом з тим – щенячої радості.
Вона навіть не встигла дійти до магазину, коли її схопили за руку. «Далеко зібралася?» - прошипів дорого вбраний чоловік з червоним злим обличчям. «Я лише цигарок купити. Це мої гроші», перелякано лепетала циганка, затуливши обличчя рукою, немов захищаючись від удару. «Ні люба, це МОЇ гроші. Ти живеш, харчуєшся за мій кошт. Так відпрацьовуй тепер. Чи ти на вокзал до бомжів захотіла?» - продовжував кричати чоловік. Тремтячими руками Лейла віддала все, що змогла того дня випросити у наївних громадян. Задоволено кивнувши, чоловік забрав гроші. «Працюй далі», - кинув він наостанок, залишаючи циганку саму посеред великої площі. Втерши сльози, вона знову попленталась пророкувати людям щастя, в надії заробити копійчину.
