Усе прекрасне має свій кінець.
Слова, думки, і мрії, і бажання...
Та, зрештою, все сходить на нівець,
Немає в світі вічного кохання.
Та як не хоче серце з цим миритись,
Нічого не поробить розум з ним,
Не хоче серденько йому коритись
І не приймає неминучих змін.
Розум наказує йому забути
Всю ніжність, ласки й дотик теплих рук,
Та серце не бажає їх позбутись
Й звільнитись від любовних ніжних мук.
Це ж так прекрасно - трепетно кохати!
Хоча би днину, хоч й не на роки,
Чекати зустрічі, і мліти, і бажати
Палких обіймів любого руки.
Так сперечається здоровий глузд із серцем
Вже безлік років, може вже й віки.
І так триватиме допоки світить сонце,
Й на світі є мужчини і жінки.
На все свій час, й своє бажання
Та тіло все ж старіє на відміну від душі
Тому любов - це не лише палке кохання,
А ще й тепло, і щирість, і страждання,
Які у просторі і в часі без межі
Рижулька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кохання триває рівно стільки, скільки ми йому відводимо часу... і не потрібно шукати причин зовні, вскоростиглості любові чи інше... ми самі її вбиваємо, бо вона або набридає або найшли щось свіжіше, адже легше знайти щось нове ніж ремонтувати і підтримувати у нормальному стані "старе" , а багато хто шукає в житті легших шляхів.... та справжнє кохання між двома щиролюблячими людьми може тривати вічно, якщо вони обоє цього хочуть ....і це буде вічна боротьба - кожен день та хвилину потрібно боротись за своє кохання, за його зміцнення та підживлення....і воно житиме на скільки хватить сил боротись
Гарний вірш, змістовні роздуми, та я вболіваю за серце, за кохання, а не за здоровий глузд
Рижулька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо вони обоє цього хочуть... Ти правий, одному втримати важко. Я також за серце.
