Кому куди, мені ж - до перевозу...
Стоїть Харон на березі і жде.
Давно він став в очікувальну позу
І незворушно в дудочку гуде.
Нехай гуде, а я ще погуляю.
У мене доста справ на цій землі.
Допоки їх докупи постуляю,
То й наживусь, не згірш за королів.
Я світом не нудитиму без міри,
Вбиратиму всі радощі земні.
Дарма, як день здаватиметься сірим -
І сірий день наснагу дасть мені!
Стужавів слід від стоптаного рясту,
Вже за плечима гони довгих літ.
Та ще кортить хоч трішечки попрясти
І далі постелити долі слід.
Так, день за днем, дійду до перевозу
І кану в Лету - річку забуття,
Лишивши тут просту життєву прозу,
Немов предтечу іншого життя...
...Так, день за днем, дійду до перевозу
І кану в Лету - річку забуття,
Лишивши тут просту життєву прозу,
Немов предтечу іншого життя...
так живуть і приходять на поклик дудочки(непоспіхом) до перевозу -- мудрі люди... а сіра днина -- може виявитися срібною, чи молочно-туманною... красивою... і справді дарує наснагу, чи тему, чи настрій, м"ягке освітлення віршеві... щасливі ми люди -- робимо щастя з усього, а то й -- з нічого...
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І це є велике самоутвердження - робити щастя з нічого... Вдячний Вам щиро...
Не поспішайте, дайте відпочити
Отому перевізнику Харону.
Він мозолями на руках вже ситий,
А все нема й нема кінця сезону... Я теж візьму до обраного, лягло на душу.
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00