А потім Киренейську лань
Геракл ловив по-біля Істру.
Забіг за нею втаку даль,
Та все ж втікла крізь пропасть грізну.
Знесилений на березі заснув.
У сон з`явилася Афіна.
Порадила щоб сіті він нап`яв-
Пошкодувала батькового сина.
Геракл так і зробив.
Піймавши лань,зв`язав їй ноги,
На карк легенько положив.
Пустивсь далекої дороги.
Та не багато і пробіг.
Спинила враз його Діана,
В спідничку коротеньку вбрана.
Стояла з луком і трубила в ріг.
Цькувала псів і цілила із лука.
Спитала грізно:-Як посмів
Моєго ти піймати друга-
Окрасу істрових лісів?
Та все ж Геракла упізнала
І крикнувши до диких псів,
Від нього їх повідганяла
І тут геракл залопотів:
-Пробач Діано,Еврисфея
Я лиш виконую наказ
Йому несу цього трофея,
Лиш покажу і випущу ураз.
-Ну щож нехай,тобі я вірю,
Та все ж присядь,та відпочинь.
Біжиш мабуть не першу милю,
Та й лань з плечей ,покищо,скинь.
Всміхнулась ніжно,опустила лука.
Укинула на землю ріг.
В очах світилася бажання мука
І дріж по тілу перебіг.
-В лісах давно я і людей
Уже не бачила з пів року,
А ти мужчина вже нівроку,
Не те що хилий Еврисфей.
-То ж перекусимо з дороги.
Тебе вином я пригощу.
А відпочинуть трохи ноги,
Тоді тебе я відпущу.
Пили вино,та гомоніли.
Геракл потрохи і сп`янів.
Діани гладив ноги білі,
А потім й зовсім осмілів.
Поцілував тугії перса,
Та щось чарівне лопотів.
Не була з ним Діана вперта.
Розтала геть,від його слів.
Геракла ніжно цілувала.
Щось шепотіла невпопад.
З Гераклом нічку переспала
І вийшло все у них налад.
Ну а зраненька поцілунок
Геракла сонного обпік.
Відчув він знов солодкий трунок,
Та від спокуси всеж утік.
А у Аргосі Еврисфея,
Замало приступ не схопив,
Коли побачив він трофея,
Аж ген,з-під істрових лісів.
Так розгнівИвся неборака,
Та до геракла закричав:
-Щоби Стимфальського я птаха,
У лісі більше не стрічав.
Геракла ніжно цілувала.
Щось шепотіла невпопад.
З Гераклом нічку переспала
І вийшло все у них налад. Ну а зраненька поцілунок
Геракла сонного обпік.
Відчув він знов солодкий трунок,
Та від спокуси всеж утік.
