Розкажу про те, хто я.
Чогось питаєте, хоча й самим відомо.
Мабуть, цікаве Вам моє життя.
Про нього все пишу, та, якось несвідомо.
Російське прізвище в долонях українки.
Кохаю степ, волошки, самоту.
Слова плетуть замріяні барвінки,
Ціную в людях щиру доброту.
Несу в думках синяво-жовту стрічку.
Цілую погляди, в яких лунає сміх.
Не вмію плавати, хоча й стрибаю в річку,
Писати вірші вітер допоміг.
Зірки плекаю у душі скаженій.
Ніяк не заспокоїться, болить,
Купається в крові печеній,
А та, замучена, немов вода, кипить.
Хворію краєм, що співає гарно.
Лікуюся погашеним вогнем.
Нещасні кажуть: "Насте, все це марно!",
А божевільні: "Дівко, ми живем!"
Шепочу долі, що кохати вмію,
А світові кричу: "Я не люблю!"
Ношу, насправді, зраджену надію,
Вклоняюсь прадідам, що виграли війну.
Так, дивна, лиш стражданням вію.
Від щасливіння, думаю, помру.
Свою Вкраїну місяцем зігрію,
Хоч, за неправду й Господа уб`ю.
Тепер, читачу, засудити можеш.
Перед Тобою радісна й сумна.
Здолай під сонцем, якщо хочеш,
Або врятуй, коли прийде весна.
А якшо потім з*ясується, що то була правда?
