Втечу у степ, де море ковили,
Де ноги лоскотно цвіт маків лиже,
Де нас колись дороги розвели,
Де скіфським бабам студить протяг крижі.
Густе волосся в коси заплету,
Напну на плечі у квітках хустину,
Втечу у степ, де чути за версту
Як «ромів» кінь смакує конюшину.
Допізна знову не засне скрипаль,
Розвіє ніч снопами іскор ватра,
Зависне в небі срібна пектораль
І обійме циганська пісня шатра.
І розлетяться думи в шир і в вись,
А дикий степ заплаче, закурличе.
…Чи так запав у душу погляд чийсь,
Чи давніх предків кров циганська кличе?
Фото з інтернету.
