Не катуй мого серця, горянко,
Не губи моїх зболених літ.
На душі стає солодко-п"янко,
Коли бачу тебе край воріт.
Не гадав я, що все так серйозно...
Полюбив я собі на біду
І поставу твою граціозну,
І гінку, як у сарни, ходу.
Неповторну гуцульську говірку
Я впізнаю із тисячі мов,
Хоч від слів твоїх інколи гірко,
Так, неначе то згіркла любов...
Та життя ще внесе корективи
До моїх і твоїх почувань.
Йти нам далі стежками крутими
І в путі зазнавати страждань.
Не лякайся лихих поговорів -
Все минає - минуть і вони.
Хоч у нас тепер зимно надворі,
Та на серці - відлуння весни.
Тож я спрагло дивлюсь тобі в очі,
У небесно-ясні, голубі.
І боюся, щоб словом пророчим
Не наврочити, часом, тобі.
Я не можу заснути до ранку
Від напливу думок і бажань.
Не катуй мого серця, горянко,
Ти для мене хоч піснею стань...
Ох зачепила Вам душу гуцулонька!!!
ох ця любка!!!
Гуцульський край - карпатське диво,
Де трембітає водограй
і де сопілька живо-живо
наврочить радість або жаль...
Я тішуся, що Ви в наші краї мандруєте!!!
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам дякую, справді вже котрий рік збираюся відвідати сей благодатний край...
Хіба ж можна не закохатися у чарівну грянку? 
Такі з розуму зведуть! 
Так душевно передали почуття-чарівно! 
Щиро-гарно і стрімко-палко! 
