Кожного дня ми прокидаємось вранці і намагаємось якомога швидше зібратися та вирушити, хто на роботу,хто на навчання,але ,прийшовши туди ми зустрічаємося з одними і тими ж людьми. Робимо все так, наче ми запрограмовані роботи. А коли щось іде не так ,то починаємо нервувати і шукати виходу із ситуації, і саме ці пошуки прикрашають нашу сіру буденність,яка чатує на нас кожного дня. Подумайте тільки, що було б, якби все завжди ішло за планом? Ми точно перетворилися б в машини, які довго працюють і все ж врешті ламаються… Хоча, іноді, так приємно ,коли після одного такого звичного для тебе дня,ти повертаєшся додому. Якось автоматично дивишся на натовп і помічаєш там ту людину,яку ти навіть не мріяла побачити сьогодні. Це прекрасно!!! Тоді, якщо ти вважала, що день пройшов марно, змінюєш свою думку. І буквально хвилина розмови з цією людиною закрашує весь день у кольора веселки. І вже другу половина дня сама собою автоматично змінюється. Ось так мало потрібно деяким людям для щастя, тільки шкода,що ті,хто приносить нам це щастя взагалі про це не підозрюють. Та нехай і не знають. Краще довго мріяти про когось,ніж дізнатися про нього все і остаточно розчаруватися. Хтось подумає, що це про кохання. Ні – це не воно…
