"Запахи ... Се пожива Неба. “
Мирослав Дочинець
“Вічник. Сповідь на перевалі духу.”
Нам теплить душу зір і слух,
Але немало важить нюх,
Ті запахи Землі і Неба
В яких є теж в житті потреба.
В глибинах пам’яті, на денці
Є запах молока ... , в пеленці
Плекали матері нектар
Цей життєдайний, Божий дар.
Там запах дому, стін, підлоги...
Звели нас запахи на ноги
Ми простягнули руки в вись
Пішли, - по світу розбрелись.
Та в пам’яті закарбувалась
Та стежка, - запах полину,
Гарячий порох на дорогах ,
Що нас покликав в далину.
Як пахне день після грози ?!
Стерня, напившися роси,
П’янить букетом різнотрав,
Ліс додає своїх приправ
Цієї страви для душі
Цей запах проситься в вірші ...
Бентежить нас морозний ранок,
Коли лиш теплиться світанок,
Скрипучий запах снігу й льоду
Дають нам чисту прохолоду ...
Даруєм запах квітів ми,
Які приймають зі слізьми,
З сльозами радості кохані
Це в пелюстки барвисті вбрані
Флюїди радості й любові
Не треба тут звучати мові.
Усе ж бо ясно і без слів, -
Це запах двох до купи сплів.
“ Запахи ... Се пожива Неба”,
Споживаймо, - бо так треба !
09.11.2011 р.
