ява п`ятнадцята
КОСА І КАМІНЬ
(Марiя повернулася до батькового двору,
а там на неї вже чекають Кочубеїха, Кочубей, двiрня,
i сусiдськi молодицi, що позбiгалися на ґвалт Кочубеїхи.)
Кочубеїха
(накидається, як кібець на голубку)
Ти де була?
Марiя
Була, де хтiла.
Кочубеїха
Як ти ослухаться посмiла?!
Марiя
А я вам, мамо, не теля,
Що зась йому за плiт i годi.
Я не зловилася на шкодi
I не вчинила зла нiкому,
Що ви мене, як татя, з дому
Не випускаєте. Як бранку
Тримаєте у цiй в'язницi.
То вже пришийте до спiдницi,
Чи варту виставте на ґанку...
Кочубеїха
Цить, безсоромнице!
Блуднице!
Ти де, негiднице, була?!
Марiя
Де я була - вже там немає...
Кочубеїха
(до Кочубея)
Ти чуєш, як одповiдає?!
(до Марії)
Он, грiховоднице, якої
Ти серед ночi завела!
То це ти жебрати пiшла
У тi мурованi покої?
Ти осоромила наш рiд!
То що, вхопивсь за тебе дiд?
Узяв?
Попользував i кинув?
Ану ходiм в'язать хустину
I косу розплiтати...
Марiя
Нi!!!
Кочубеїха
Ще не принесла в пеленi?
Ну, то тепера, як скотину,
Я стерегтиму без упину
Тебе недремно день при днi –
Посмiй лиш визирнуть менi!
...I замiж випхну за вдiвця
При першiй лiпшiй же нагодi -
Як ще знайдеться дурень де,
Що тебе сватати прийде...
Марiя
(благально)
За Гетьмана оддайте,
мамо!
Вiн сватав...
I якраз вдiвець...
Кочубеїха
Нiзащо! Вiн у Божiм храмi
Приймав тебе. Вiн твiй отець!
Про нього i забудь навiки –
Не буде батько чоловiком,
I я не допущу грiха...
Марiя
Ви як могила та глуха,
Ви як могила невблаганна!
Кочубей
Забудься, дочко, про ГетьмАна,
і викинь геть iз голови...
Марiя
Чого уїли в нього ви?!
Кочубеїха
(обурено)
Чим я тут голову морочу?!
(до двiрнi)
А ну, берiть її хутенько
Й тягнiте волоком до хати,
Хай тiльки спробує брикати...
(до Марiї)
Все буде так, як я захочу!
Марiя
Все буде так, як скаже Бог...
Кочубеїха
Я проклинаю вас обох!
Марiя
Давно вже проклясти хотiли.
Ну, що ж, то, мабуть, добре дiло
Як доньку проклинає мати...
Менi бiльш нiчого втрачати.
Хоч будете тортурувати,
Та врешті мусите зізнати -
Нічим Марії не зламати:
Хай сила скрешиться на силi –
я буду з ним. Або в могилi.
Кочубеїха
Дарма! Могила – не тюрма!
Від того сорому нема.
Ти собi вибрала
сама.
...е, оте обрядовір"я - скількох воно на манівці звело і зводить...
А такі батьки - то дійсно велике щастя. Мені так пощастило лише наполовину - з батьком. А от мама все ж правила свого, а зрештою вийшло все одно не по її, але й не по-моєму (як мені спочатку бачилося), а вже так, як Бог привів. Бо Він уміє і несприятливі обставини повернути на добре, а може, то тільки нам вони здаються несприятливими - бо ми часто далі свого носа не бачимо, а у Нього щодо нас плани великі, і Він нас направляє куди слід... Хай там як, а на прикладі мами навчилася, що дитини ламати не буду ні в якому випадку, єдине - аби доброю Людиною був.
...Мучить мене велика підозра, що, якби Кочубеїха не була така затята, а спробувала до Мотрі "підлеститися", мовляв, ти ще молода, зачекай трохи, дитино, час покаже тощо, тобто не відмовляла їй нахрапом так категорично, а "потягла кота за хвіст" - хто зна? Може, Марія і сама з часом би трохи охолола, а може, і не хотіла б уже більше Мазепи... Юне кохання - воно таке, що більше йому противляться, то більше воно розпалюється, і уже не від любові до "об"єкту почуттів", а більше через те, щоб "неперкір усім".
Не кажу, що так було би, але... хто зна?
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
якби Кочубеїха не була такою затятою - безперечно все могло бути краще... і Василь Леонтійович (чоловік її) не втратив би голови на пласі після катувань і диби в застінках московського Петра, і дочка вік свій прожила б, а не лягла б молоденькою у домовину і багато ще чого не сталось би лихого... але Любов Федорівна буда затятою - думаю, це і є гординя, властолюбство... їй здавалося тільки, що вона "справно в Бога вірить" - (за хрещеного батька не пустила, бо гріх...) - насправді ж - порушила другу заповідь - ЛЮБОВІ до ближнього... любити ближнього - це бажати йому добра, як він те добро розусіє і сприймає, а не володіти тим ближнім, нав"язуючи йому свою волю...
мені от пощастило винятково - мої любі батьки з дитинства мого не ламали мене силою, взагалі не ламали, хоч багато що у мені здавалося їм "не зовсім таким, як хотілось би" - вони любили мене і дарували право бути собою... зате я їм дуже вдячна і все життя їх люблю - і тепер - чим старшаю, чи вже й старішаю, тим більше їх шаную і люблю, уже й покійненьких моїх обох - тата і маму...
"Могила - не тюрма!" Сильно сказано. Саме так і є, що виховуючи у дітях свої, вже перевірені долею, риси характеру, ми деколи стаємо заручниками свого ж виховання.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
пане Ігорю, виявила ось тепер лише мою негречність - не відповіла Вам вчасно на слова оці мудрі Ваші - то вибачаюся двічі: - раз - що промовчала у відповідь тоді, а вдруге, що через роки турбую Вас оце зараз своїми вибаченнями і відповіддю...
так, Ваше зауваження мудре - часто доводиться "потім" зустрічатися із власним своїм "колись"... мама моя казала з цього приводу - "прийшла до мене молодість моя" - тобто, якісь вчинки молоді приходять наслідками у старшому віці... як мудрі вчинки, так і помилки - усі мають свої наслідки
А я ще пам"ятаю ті часи, коли матері такими от словами берегли дочок від непередбачуваних вчинків....
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Любов Федорівна, дружина Кочубея, донька полтавського полковника Жука, матінка Мотрі -- мала дуже тверду вдачу, про її норов навіть легенди різні ходили в окрУзі... тут вона трохи перестаралася... не врахувала, що яблучко її від яблуньки не далеко відкотилося...
Таки не змирилася вперта Кочубеїха з вибором Марії...А від неї усе й залежало.Як часто трапляється,що батьки стають на заваді щастя своїх дітей...Трагічно.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
все, Кочубеїха свого домоглася -- "Дарма, могила не тюрма, ти собі вибрала сама..." Вона, звичайно ж, сама іще не знає, що натворила...
а картинка ця -- такою солодкою повією змалював Кочубеївну в "Полтаві" розпусник Пушкін... він не знав, що в Україні жінка -- це... людина, а не дорога інколи річ домашнього вжитку, доповнення до спального гарнітуру... це ніби Марія так ніжиться в постелі Гетьмана, як Пушків собі уявляв... не було такого. Коли Мотря прибігла до Мазепи -- він покликав російського офіцера -- на зразок Алєксєєв прізвище його, і розмовляли вони утрьох, тобто, Алєксєєв цей був присутній при розмові -- так Мазепа вчинив, щоб і тінь підозри не впала на Мотрину дівочу честь... він дуже любив її і найбільше турбувався про її неторканість...
дякую, любий Одуванчику, за увагу до мене і до моїх любих Івана та Мотрі. Затра будуть листи і монологи... там Мазепа вже сам усе розповість...