Понеділок. Ранок. Заспані обличчя. Переповнена маршрутка. Він, як завжди, їхав на роботу. Думки, ще досить сонні й сплутані, ліниво рухалися в його голові. В повітрі пахло ранковою кавою, гарячими чебуреками і чиїмось різким одеколоном. Якась жіночка з величезними сумками зовсім притиснула його до дверей. Видно було лише частинку вікна, джинсову куртку якогось добродія і дзеркало на лобовому склі.
Так цікаво спостерігати за людьми у дзеркалі - це ніби інший світ. Підліток в навушниках ліниво жує жуйку. Літня дамочка нервово стискає сумку, постійно оглядаючись. Кремезний чолов"яга постійно заглядає у вікно, щоб не пропустити свою зупинку. А жіночка на передньму сидінні постійно куняє. Аж тут... Йому перехопилдо подих. Усе тіло ніби пронизало струмом. Ці очі! Прямо із дзеркала на нього дивились такі очі! Глибокі, виразні, якогось незрозумілого кольору, ледь підведені. І що найцікавіше, видно лише частину обличчя: пасмо темного волосся, бліда щока і невеличка родимка над губою. У цьому погляді було щось таке, що проймало наскрізь. Якийсь легкий сум, глибока задуманість, а головне - незвичний блиск. Поки він намагався вгледіти в цих очах щось рідне, вони раптом упіймали його погляд. Цікаво, що вони баать там, у дзеркалі?
Поки він оглянувся, щоб побачити чарівну (а в цьому він не сумнівався) володарку цих двох вогників, вона встигла вийти на цій зупинці - лише майнула густа хвиля темного волосся, а зображення в дзеркалі зайняло вже зовсім інше обличчя...
Вийшовши на наступній зупинці, він довго думав про це видіння. Може, колись вони ще зустрінуться. Тоді він точно впізнає її - по очах.
