Лиш вії примружила й мов провалилась,
У сон неспокійний, важкий задивилась:
Кімната, осяяна сонечком літнім,
В дверях юна діва в вбранні тогосвітнім.
- Чи знаєш хто я? – загадково спитала.
- Так, ти – моя смерть, але я не чекала!
У мене, поглянь, ось дитинка маленька,
Потрібна ще крихітці любляча ненька.
-Навіщо прийшла!? – ніби вдвох запитали.
-Та я не хотіла, мене викликали.
Хто викликав, рада тобі показати,
Та більше нічого не можу сказати.
В прочинені двері в сусідній кімнаті
Я бачу застілля, знайомих багато.
- Он та, що сидить за столом біля краю.
Мені уже час, я тебе покидаю.
Я вмить підхопилась, розплющила очі,
Не спалося більше мені тії ночі.
Під боком сопе янголя солоденько.
-Спи, сонечко ясне, спи, доню рідненька, –
Промовила стиха в фіранку відкриту, –
Мені дарували життя з того світу…
Та, що в вбранні приходить тогосвітнім..
Хай з"явиться у віці лиш столітнім..
А та, що шлях вказала до твого порога
Хай з покаянням звернеться до Бога!!
Інна Серьогіна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, Любочко, щиро дякую за прекрасне побажання. Вам зичу здоро"я, тепла і любові на довгі-довгі роки!
Добре, що скло таки посипалось просто маленькими осколочками...і тіосколки залишились лише для прибирання..а не для трагедії..ми так часом стоїмо за крок від смерті.......і коли мене питают,а навіщо тобі лишній раз дзвонити, завжди кажу - я якщо балкон на голову..ну хто знає..а потім жалій.....
Інна Серьогіна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Правда твоя, життя таке непередбачуване... А осколки були величенькі