Країна мрій… (Українським жінкам-гастарбайтерам присвячується)
версія на російській мові:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128014
Країно райдужного сну
І безтурботних мрій дитячих,
Тобою марила вона
У снах і роздумах про вдачу,
Зростивши наміри свої
Наперекір законам влади
Тодішній...
Вирвались вони
Назовні від скупої правди!
Біжи, кричи, ридай від щастя,
Ти стала вільна назавжди
Від бездуховної напасті,
Що люто кинула тебе
В примарне світло сподівання,
Точніше,
Просто в нікуди!
На дно принижень і страждання...
А ти хотіла щастя,
Так?
Та не собі,
Хоча би дітям,
Нехай призначено не нам
З світанком прокидатись літом,
В кіно ходить по вечорам,
Хоча б для них,
Щоб було краще,
І той негідник наш сусід
Не міг сказать:
«Візьми цукерку,
Бо ти голодний
Й трохи зблід?!»...
«Велика» втрата,
Пару років,
Проблеми вирішу, крутнусь,
Адже потрібно не багато,
Ти лиш чекай, я повернусь!
Саменький зможеш керувати,
Та я ж змогла...
Пройти крізь страх,
Не спать ночами, вимивати
В дешевих римських кабаках
До дір в руках смердючий посуд,
На сон - година, може дві,
Забувши все, в зневагу осуд...
Нарешті, випало й мені,
І трохи радості пристало -
Пристойний дім і магазин,
Дітей приглянуть?
Серце стало,
Хто ж їстоньки дає моїм?
Їх двоє,
Чи не захворіли?
Пішла найменша в перший клас,
Якби ж я тільки крила мала,
Злетіть до рідненьких,
На час!
Хоча б побачить, приголубить,
На все, звичайно, божа воля,
Тепер зарплата моя буде
Багато більша,
Нове коло!...
Давно забулись дивні мрії,
Вірніше тихо обернулись
У зелень вічності кущів
На узбережжі..
Знову снились
Трава й берізки у діброві,
Травнева злива під зонтом
І очі матері старої,
На стільчик сіла під вікном...
Чомусь щоразу прокидаюсь,
Як бачу погляд цей сумний,
І мимоволі аж здригаюсь,
Неначе думкою хтось злий,
Вона безжально в скронях скулить, -
Життя пройшло? Коли фінал?..
Давно все в нормі,
Рік минулий
Десяток другий розміняв,
Син старший, просто молодчина,
Зі мною рядом другий рік,
Дорослий!
В чому ж ще причина?
Де я? А де мій чоловік?..
Я знаю, ти мене чекаєш
Шлях сумніву давно пройшли,
І все що було пам'ятаєш...
Немов кіно із тисяч серій,
Життя так складно описати,
Ще важче - не закривши двері,
Багато років так чекати!
Скажи мені,
Країно мрії,
Дай сили відповідь пізнати,
Сльоза розлуки мочить вії,
То ж скільки треба ще чекати?
Коли скуштую насолоду,
Коли мій дім знов буде мій,
Повітря і криничну воду,
Та для душі щоб був покій?
Чи вже й не варто окрилятись
І думи тяжкії нести,
Крізь зуби щастю посміхатись
І далі тим шляхом іти?!
Щоб десь далеко,
В сновидіннях,
Мов чайки крапка над водою,
Розкласти мрії божевільні
І знову
Чіткою ходою
Крізь негаразди і розлуки,
Коли всі ноги збивши в кров,
За вітром обіцянок в муках
Нести тобі
Свою Любов!
19.04.2011
чудовий вірш. дуже емоційний і тема така актуальна... болить за українців-рабів на чужині. мабуть це таки патріотизм сьогодні - жити в своїй країні...
ну дуже гарно написали - біжу свій видаляти
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже приємно (вдвічі, втричі)
коли читають саме ці вірші....
Хоча, як Ви могли помітити, читачів тут не дуже...
Так, це гірка правда життя тисячів наших земляків...
Дуже болісно про те і читати і писати!
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую!
"А первый кричал -
Куда хотим, туда едем,
И можем, если надо, свернуть.
Второй отвечал,
Что поезд проедет
Лишь там, где проложен путь."
А.Макаревич
