Одного дня самотній спогад,
Прилинув тихо у ночі
І шепотів – Вернись назад,
Не покидай його, пробач….
Все мрії бились крізь думки,
І крик душі що дусить серце
Немає правда тільки голос,
Що кличе на твої стежки…
Забракло слів та все забулось.
Мовчання втратило весь зміст..
Тепер кричати чим гучніше
Тепер не повернуть мене….
Я знаю що бились ми разом,
В бою за щастя ми клялись…
Але не варто було жити,
Коли мене покрив обман..
Я була у тумані,
В пустелі всіх померлих…
Шукала погляд сонця,
І крапельку дощу,
Хотіла повернутись,
Та все забрав той біль..
Мене вже не повернеш,
Я загубила шлях…
Втекла від лап спокуси,
І впала в інший світ…
Там не живе кохання,
Там тільки спокій й пустота..
Я обирали двічі долю,
Заплутавши себе саму
Пора впустить надію в небо,
У серці розірвати любов…
Не запускати страх і біль шалений,
Повірить в себе,
Й сміло йти вперед!
