Так добре – учора не вмерти. Найкраще з моїх воскресінь.
На днів надтонку волосінь нанизую спогад про літо.
Твоїм сторожким сателітом збирала би мушлі і рінь
на березі річки, що часу не владна, бо ми в цьому світі
всього лиш чужі сталактити на стелі одної з печер.
Сніг білий, мов чистий четвер, на всіх моніторах зими.
Так добре – не знати про дні, поділені навпіл триванням.
І дихати, наче востаннє. І бачити райдужні сни –
обруччя земні їм тісні. Дороги, такі нездоланні,
мов пуп’янки, в даль розпов’ються. Закриєш від ночі грудьми
цю тайну між навом і явом. Не відає болю струна,
напнута до зойку стегна, бо іншої долі не знає.
Під сподом твого небокраю довічно в долонях човна
шукати б глибокого дна у вічності, що не спитає,
чи довго ще буду твоя. Занадто швидка течія –
крізь пальці в ніщо витікає.
. Без слов.
