М.Б.присвячую...
Десь у лісі,у темній діброві.
Де людська не ступала нога,
Ходить звір.То є вовк по природі,
А по суті-він вовк-одинак.
Від самотності,очі зелені
Відбивають лише тихий сум.
Тільки дикі та мудрії клени
Відгадали потік його дум.
Був колись молодим та веселим.
Жив життям ватажка вовчих зграй.
І складали сумні менестрелі
Свої гімни про вовчачий рай.
Він ніколи не зможе забути
Ту єдину,що мав за життя.
І про те,як під впливом отрути
Назавжди відійшла в небуття.
Як жорстоко мисливці запхали
Ту єдину,кохану,в мішок.
І як ставили нові капкани,
Розкладали на сніг порошок.
Як він ледь дотягнув до домівки.
Весь скривавлений,кволий від ран.
"Краще б я був убитий з гвинтівки!
Краще б мене затягло в капкан!"
З того часу,коли повний місяць,
Плаче вовк,аж темніє в очах.
Це зі стогоном кличе вовчицю
Своїм серцем той вовк-одинак...
Дивно...Кілька годин тому дивився передачу про вовчу зграю, а зараз читаю цей вірш... Таке дивне співпадіння... І вірш співпадає зі змістом передачі, там теж такі самі пристрасті...Сильно!
Лунная соната відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Аж мороз пройшовся по шкiрi, не хочу просто писати "красиво", вiрш заставляэ задуматися. Написано просто, але зрозумiло кожному. Залишаэться лише додати
Лунная соната відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
